Чорнобильські дзвони

Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
За скоєний гріх розіп’ята живцем,
Прип’ята до неба, щоб вічності випить,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
І тихо ступає життя у полин,
І лине Чорнобильський дзвін…

В історії людства зафіксовано безліч подій, пам’ять про які не тьмяніє. Щороку, 26 квітня, з невимовним болем згадуємо ми про найбільшу в світі техногенну і екологічно-гуманітарну катастрофу, спричинену вибухом 4-го енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції.

Чорнобильська АЕС імені В.І. Леніна розташовувалась у східній частині білорусько-українського Полісся, на березі ріки Прип’ять. Її будівництво було розпочато у 1970 році. Назва АЕС пов’язана з містом Чорнобиль, тодішнім районним центром цієї місцевості.

На початок 1986 року Чорнобильська АЕС була найпотужнішою атомною електростанцією європейської частини СРСР.

Передумовами трагедії стало проведення планових випробувань 4-го енергоблоку. 25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити 4-ий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд пролунали два вибухи. Внаслідок вибуху виникла пожежа, яка перекинулася на дах 3-го енергоблоку. Майже відразу на місце аварії приїхали пожежники. Вогонь гасили до 5-ї ранку. Однак всередині самого 4-го блоку його вдалося ліквідувати лише 10 травня, коли більша частина наявного там графіту згоріла.

На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху В. Ходемчук. 26 квітня від опромінення помер наладник В. Шашенок. 11 працівників одержали величезні дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

Після вибуху і пожежі утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише території сучасної України, Білорусі та Росії, а й багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії. За Міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим – сьомим рівнем небезпеки.

Спочатку керівництво УРСР приховувало факт аварії і наслідки екологічної катастрофи. Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося опівдні 27 квітня. На припʼятському радіо оголосили про «тимчасову евакуацію» мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч. У перші дні після аварії було евакуйовано населення 10-кілометрової зони, в подальшому зону евакуації розширили до 30 кілометрів.

Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям повідомили, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під’їздів будинків, а від 14-ої почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб.

Л. Харитонова, працівниця ЧАЕС, згадувала, що найважче було прощатись з домашніми улюбленцями, які не розуміли, що їх залишають назавжди. Їх вивозити не дозволили через радіоактивну шерсть.

До 6 травня 1986 року із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС евакуювали понад 115 тисяч людей. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чорнобиль і Припʼять), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами.

Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати місто Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися там в 1987-1988 роках.

До нашого району теж прибули родини переселенців. Тут вони отримували підтримку та допомогу. Так, колгосп «Україна» Пологівської сільської ради спеціально для переселенців побудував близько 10 будинків по вулиці Новій. Надавали житло родинам переселенців і сільгоспгосподарство із Басані, яким керував В. Романцов. Пологівці зі співчуттям та розумінням поставилися до постраждалих.

Для ліквідації наслідків аварії була створена урядова комісія. На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних військ, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. Усіх їх згодом стали називати «ліквідаторами». За неповними даними, участь у ліквідації наслідків аварії брали близько 600 тисяч осіб.

Серед них були і пологівці: О. Адамович, В. Андрейченко, О. Божко, В. Бровко, О. Гавриленко, Ю. Коєв, Д. Лєта, М. Недовба, М. Носко, С. Плетінь, Л. Повод, Г. Спудка, С. Кодак, А. Тимошенко, В. Ярмоленко, О. Тоцький, І. Шкуропатський, С. Штепа та інші.

Ось що згадує ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції М.Г. Недовба: «Нас одягли у спеціальні костюми зі свинцевими пластинами і наказали лопатами розчищати купу будівельного сміття, яке лежало на даху ядерного реактора, зруйнованого вибухом блоку. Майстер проінструктував: «Набираємо швиденько в лопату сміття, бігом кидаємойого вниз, потім ще так двічі. Працює тридцять секунд кожний – ні лопатою більше, ні секундою довше».

У перші дні основні зусилля були направлені на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще серйознішим наслідкам. Потім почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний «саркофаг» (об’єкт «Укриття»). Радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація.

Після Чорнобильської катастрофи найбільшого радіонуклідного забруднення зазнали водні об’єкти басейну Дніпра. Існувала загроза проникнення радіонуклідів у Київське водосховище. Завдяки заходам щодо захисту води від радіації більшу частину небезпечних речовин вдалося зупинити. Долучилися до цього і пологівці. Пологівський хімічний завод «Коагулянт» у 1987-1988 роках брав участь у ліквідації наслідків аварії: для очищення питної води у басейні ріки Дніпро, спільно з Інститутом колоїдної хімії води імені Думанського, на заводі було виготовлено і відвантажено 3 500 тонн спеціальних коагулянтів підвищеної ефективності.

З моменту аварії і до жовтня 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й.

У 1991 році на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

У грудні 1995 року між Україною та країнами «Великої сімки» і Комісією Європейського Союзу був підписаний меморандум, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.

Планувалося, що «саркофаг» слугуватиме 30 років. Але досить швидко виявилося, що побудований із сотень тисяч тонн бетоносуміші і металоконструкцій, він не витримує пекельного подиху зруйнованого реактора і вкривається щілинами і шпаринами, загальна площа яких з часом сягнула понад тисячі квадратних метрів. Тому 2007 року після тривалих переговорів із європейськими партнерами уряд України, Європейський банк реконструкції та розвитку, а також консорціум французьких компаній «Новарка» підписали угоду про будівництво нового укриття.

29 листопада 2016 року в історії атомної безпеки не лише України, а й, без перебільшення, усього світу, відбулася визначна подія. Величезна куполоподібна споруда, відома серед фахівців як новий безпечний конфайнмент, накрила старий Чорнобильський «Саркофаг», аби на найближчі 100 років убезпечити світ від залишків ядерних відходів і пилу.

Згідно із затвердженою Верховною Радою програмою, ЧАЕС повинна бути повністю ліквідована до 2065 року: паливо буде вилучене та переміщене до довгострокових сховищ, відбудеться консервація реакторів, а коли рівень радіоактивності знизиться, їх демонтують, а територію очистять.

Від 2011 року Чорнобиль відкрив свої двері для туристів. Журнал «Forbes» включив ЧАЕС до переліку найекстравагантніших туристичних місць.

Цікавість громадськості до зони відчуження прокинулась завдяки культурним надбанням суспільства: літературі, фільмам і, особливо, комп’ютерним іграм, які створили навколо Чорнобиля своєрідний міф. Саме тому сюди так часто навідуються сталкери.

Крім туристів, які приїжджають сюди на кілька годин, є люди, які не змогли покинути свої домівки. Вони повернулися сюди ще в 1986 році та заселили 11 населених пунктів. Серед них найбільш «людним» є Чорнобиль з його магазином, поштою, пожежною частиною та іншими необхідними комунікаціями.

Цих людей часто називають самоселами. Термін з’явився у 80-их роках завдяки журналістам. Однак Ліна Костенко, одна з учасниць історико-етнографічних експедицій в зону, вважає, що це образлива назва. «Там їхня батьківщина. Вони виросли там і продовжують жити після аварії у своїх рідних…». Вона схиляється до назви «повертанці».

Ґрінпіс і міжнародна організація «Лікарі проти ядерної війни» стверджують, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч чоловік, в Європі зафіксовано 10 000 випадків вроджених патологійу новонароджених, 10 000 випадків раку щитоподібної залози. За даними організації Союз «Чорнобиль», з шестисот тисяч ліквідаторів 165 000 стали інвалідами і 10% померло.

З метою вшанування пам’яті загиблих під час трагедії, героїзму пожежних, експлуатаційного персоналу станції, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Указом Президії Верховної Ради УРСР від 29 березня 1990 року 26 квітня проголошено «Днем чорнобильської трагедії».

За роки, що минули, всі пройшли складний шлях усвідомлення і переосмислення того величезного комплексу проблем, пов’язаних з використанням високих і, нерідко, небезпечних технологій. Незмінним залишається лише одне – найглибша повага до людей, які закрили собою світ від атомного лиха, що вирвалося зі зруйнованого 4-го блоку ЧАЕС.

Щорічно в Пологівському районному краєзнавчому музеї відбувається низка заходів, під час яких ми нагадуємо відвідувачам про катастрофу на ЧАЕС. Інформуємо про те, що нині на території Пологівської МТГ проживають і ті, хто постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, і безпосередні учасники ліквідації наслідків катастрофи. Вони ціною свого життя, свого здоров’я, здоров’я своїх дітей захистили світ від страшного лиха. Не вмовкнуть Чорнобильські дзвони у їхніх серцях.