Саме так, в широкій степовій долині, зустрічає мандрівників кольоровим килимом трав, повітрям напоєним ароматами квітів та незвичайною красою гранітного відблиску добре помітний, останець скелі – Токмак Могила. Це геологічна пам’ятка місцевого значення, що поодиноким острівцем височить на схилах. Все це різноманіття рослин, яке вирізняється відтінками барв та пахощів, перетворюють сумуючу скелю та степ на живе художнє полотно.
А знаходиться вона на південно-східній околиці села Новополтавка Чернігівського району, є найвищою його точкою та межує з Пологівським районом. Дорога полягає по одну сторону найбільш живописної ділянки урочища. Сама могила являє собою, високий скам’янілий пагорб, останець, вихід гранітів на поверхню, висота якого досягає 55 метрів.
Гора відома в Запорізькій області не тільки як друга за висотою вершина, а й як місцезнаходження кар’єру, що забезпечує Україну високоякісним гранітом. Зараз Токмак Могила є природоохоронною територією, що має площу 3 га, статус якої присвоєно наприкінці 2001 року.
В народі пам’ятка має назву – Синя Гора або Синя Могила, бо й справді вона здається синього кольору, коли в ясні дні на кам’яних, освітлених сонцем місцинах, від ледь відчутного подиху вітру, грає хвилями ковила – окраса степу.
Ой, могило, сива, в косах – ковила,
Чом ти білим цвітом рано зацвіла?
Ой, могило, сива, в косах – ковила,
Сонцю усміхнулась, місяць обняла.
Саме такими рядками своїх віршів поет Олексій Чех описує неповторність краси диковинного каменю в обіймах ковили, коли в м’яких вечірніх сутінках цей дивний витвір особливо вражає, надає йому ще більше привабливості та загадковості.
Перші поселенці називали її ще Сивою Могилою, за переказами дідів-прадідів, була вона дуже давньою, височіла серед безкраїх степів і здалеку дійсно здавалася сивою. Здавна священний пагорб привертав увагу людей багатьох поколінь. Після запорожців на цих територіях ордою стояли калмики і нагайці. Були проїздом і чумаки, колись навіть стояли мамаї (баби), які лишили по собі татари.
Як і всяке чудо, Сива Могила овіяна легендами. Одна із них розповідає, що на вершині гори є відбитки ніг. Говорять, що то сама Божа Матір пройшла тут босоніж і залишила сліди, які мають чудодійну силу. Святим місцем вважали люди цю гору і ходили вклонятися тим слідам. І вірили, що якщо рано-вранці, під час сходу сонця піднятись босоніж на гору та стати в Божий слід забажавши найзаповітніше – воно обов’язково збудеться.
Інша легенда розповідає про те, що щасливим буде той, хто на Сивій Могилі знайде золото, сховане в надрах землі. Не раз жителі перекопували тверду породу в надії знайти щастя. Та крім каменю і ковило-типчастих степів в золотаво-багряних променях сонця, що ховається за обрієм, їх нічого не чекало.
